Добро врятує світ
Очі хворих дітей дивляться нам у душу з лайтбоксів у метро, з інтернет–сайтів, із бігбордів на вулиці. Їх так багато, що мимоволі... до цього звикаєш. Коли в людини все добре, вона, як правило, не задумується, що десь існує світ крізь вікно лікарняної палати. Де кожен день складається з крапельниць, аналізів, прийому ліків і питання: де взяти гроші на ці самі ліки? «Якби не хвороба сина, я б ніколи не дізналася, скільки у нас добрих людей!» — казала мені одна жінка. Попри «завал» на роботі й страх доторкнутися до чужого болю є унікальні люди, готові простягнути руку допомоги. З нагоди Дня благодійника ми вирішили послухати кількох із них. Нехай їхній приклад надихне інших... «Коли щось віддаєш, то обов’язково й отримуєш» Євгеній Рибаков, директор благодійного фонду «Дар Надії», ІТ–спеціаліст: — Волонтером я став випадково. Якось натрапив в інтернеті на прохання допомогти хлопчикові Богдану з Запоріжжя. За посиланням я перейшов на сайт donor.org.ua. Побачене шокувало... Я накупив пакет йогуртів (тоді ще не знав, що цим дітям йогуртів не можна) і поїхав у лікарню. Дорогою думав, що скажу... Коли приїхав, усі слова раптом зникли. До мене вийшла мама Богданчика, я привітався, вручив їй пакет і гроші, попрощався й пішов. Потім ще кілька разів зустрічався з тією жінкою... Неподалік моєї роботи розташована Київська обласна лікарня. В онковідділенні там лежав хлопчик із Кривого Рогу Владик Іценко, моя перша дитина («своїми» волонтери називають усіх дітей, яким допомагають. — Авт.). Там я спрацювався з іншими волонтерами. Зараз нас уже більше десяти осіб. Кілька років тому ми зареєстрували благодійний фонд «Дар надії», оскільки потрібен був рахунок, на який можна було б перераховувати гроші.
подробнее >>
|
Круглый стол: Онкозаболевание в детстве - не приговор
 У каждого ребенка должен быть шанс на спасение. В последнее время с билбордов и рекламных щитов в метро все чаще на нас смотрят дети с тяжелыми заболеваниями, которым срочно нужны деньги на лечение за границей. Елена КАЛАЧЕВА — 08.07.07 Просьбы о посильной помощи доносятся с экрана телевизора и радиоэфира. Мы решили собрать в редакции за круглым столом чиновников, докторов и волонтеров, чтобы понять, почему таких просьб становится все больше и почему украинские дети ищут спасения в других странах, а не у себя на родине.
Т. Бахтеева: - Во всех цивилизованных странах рак давно не приговор. Там лечат даже самые тяжелые его формы. В детской онкологии при соответствующем лечении согласно международным стандартам 7 из 10 больных могут быть вылечены и возвращены в общество. В нашей стране это стало возможным только с 1990-х годов благодаря внедрению более эффективных протоколов химиотерапии и совершенствованию хирургических методов. подробнее >>
|
Дети которые нас удивляют
Эти дети не перестают меня удивлять своей креативностью и полетом фантазии. Иногда, кажется, что в таком тяжелейшем испытании как болезнь, ребенок заглядывает внутрь себя, задумывается о смысле жизни, происходит внутренняя ломка, переоценка ценностей, уходит страх сделать что-то не так. И выплескиваются невероятные краски , неожиданные сочетания цветов , смелые решения. Моя задача в этом случае очень простая - это просто вовремя сказать: «Можно» и, часто, побыстрее забрать картину, пока юный художник не зарисовал всю красоту. Можно все, можно - зеленое небо, фиолетовые деревья, можно размазывать краску пальцами вместо кисточки, можно приклеивать к картине всякие смешные штучки и посыпать сверху золотом. Это удивление, в глазах ребенка, когда он понимает что вот это чудо нарисовал он сам. И что эмоции можно выразить вот так. подробнее >>
|
